Хустянин вирощує малину-гіганти

У багатьох людей сад асоціюється з роботою, прополюванням і втомою. А для хустянина Володимира Липея він став місцем сили. Серед дерев, ягідників і квітів чоловік знаходить спокій, відновлює енергію й забуває про щоденні турботи. Уже дванадцять років його найбільшим захопленням залишається малина – не звичайна, а великоплідна, яку сусіди жартома називають «малиною-гігантом».

Як доглядати за рослинами? Які сорти обирати? Чому не варто обмежуватися одним видом малини? Про це та інше садівник розповів «Карпатському об’єктиву».

«Коли побачив величезні ягоди, не повірив очам»

Ранкове сонце тільки торкається листя, а Володимир Липей уже в саду. Уздовж доріжок ростуть яблуні, груші, сливи, персики, черешні, абрикоси. Та найбільше уваги господар приділяє малиннику. Високі кущі, підв’язані до шпалер, густо вкриті ягодами – великими, яскравими, соковитими.

«Я люблю всі дерева, але малина для мене особлива, – каже «Карпатському об’єктиву» пан Володимир. – Вона ніби віддячує за догляд дуже швидко. Посадив, попрацював – і вже бачиш результат. Захоплення цими рослинами почалося несподівано. Близько дванадцяти років тому натрапив у мережі на відео, де садівник тримав у долоні величезні ягоди малини. Я спочатку подумав, що це якийсь фотомонтаж. Не міг повірити, що малина може бути такою великою. Але цікавість перемогла: замовив перші саджанці й вирішив спробувати».

Перші кущі прижилися добре, і вже за рік дали врожай, який здивував навіть самого господаря.

«Коли зібрав перші великі ягоди, ходив із ними по подвір’ю й показував усім. Тоді зрозумів: це стане моїм серйозним захопленням, – пригадує чоловік. – Відтоді постійно шукаю нові сорти, читаю спеціалізовані форуми, спілкуюся з садівниками, експериментую з підживленням та обрізуванням. У моїй колекції є як українські, так і європейські та американські сорти. Найбільше пишаюся сортом Брусвяна. У хороших умовах ягоди можуть важити до 15-17 грамів. Для малини це справжній велетень. Кущі високі, майже без колючок, збирати врожай дуже зручно».

Не менш цікавою він вважає Енросадіру – італійський ремонтантний сорт із щільними ягодами вагою 8–12 грамів.

«Вона гарно переносить транспортування і плодоносить майже до листопада. Для нашого клімату це великий плюс. У мене росте й американська Маравілла, яка дає два врожаї на рік. Її ягоди видовжені, яскраво-червоні, довго лежать у холодильнику й не втрачають вигляду. А швейцарський сорт Хімбо Топ ціную за стабільність. Навіть наприкінці сезону ягоди не дрібнішають. Смак солодкий, збалансований, без різкої кислоти», – переконує хустянин.

Окрім цих сортів, Володимир випробовує й інші великоплідні новинки – Полку, Жоан Джей, Пшехибу, Атлант, Карамельку. Каже, що кожен сорт має свій характер: один раніше дозріває, інший краще переносить спеку, третій дивує ароматом.

«Я не люблю зупинятися на одному. Сад – це постійний пошук. Якщо вирощувати тільки малину, один невдалий сезон може залишити без урожаю. А коли є різні дерева й ягідники, завжди щось вродить. Буває, весняний заморозок пошкодить абрикос, зате черешня дасть гарні плоди. Або малина постраждає від спеки, зате яблука будуть рясними. Різноманіття – це своєрідна страховка», – зазначає ґазда.

У хаті завжди пахне літом

Поки господар показує кущі, до розмови долучається його дружина Марія. Вона сміється, що в сезон малина стає головною темою в домі.

«Коли починається збір, у нас усе червоне – миски, банки, морозилка. Але це приємний клопіт, – стверджує жінка. – Частину врожаю заморожую на зиму, частину варю на сиропи, роблю варення, компоти, желе. А ще ми обов’язково пригощаємо сусідів і родичів. Добром треба ділитися з людьми. Найбільше любимо малиновий сироп. Взимку відкриваєш пляшку – і в хаті пахне літом. Діти й онуки дуже люблять додавати сироп до чаю або млинців. У холодну пору це – справжній домашній скарб».

Хустянка запевняє, що завжди підтримує чоловіка і тішиться, що він має таке цікаве та корисне хобі.

«Я бачу, як він змінюється після роботи в саду. Заходить до будинку спокійний, задоволений, ніби побував у відпустці, – розмірковує вона. – Навіть наприкінці сезону, коли, здавалося б, на подвір’ї вже немає що робити, Володимир знаходить собі заняття. У нього починається інша робота – підготовка до зими, планування нових посадок. Між іншим, він любить і куховарити, усі страви в нього виходять дуже смачними».

Закарпатець дуже уважно ставиться до догляду за рослинами й охоче ділиться порадами для початківців.

«Найперше – сонце. Малина не любить густої тіні. Друге – волога. Ґрунт має бути помірно вологим, але без застою води, – зізнається чоловік. – Добре мульчувати рядки скошеною травою або соломою. Навесні вношу органічні добрива: компост або перепрілий гній, а влітку підживлюю калійними мінералами. Не треба перегодовувати рослини азотом, інакше буде багато листя й мало ягід. Старі пагони після плодоношення треба видаляти одразу. Тоді кущ провітрюється, менше хворіє і краще плодоносить».

Він також наголошує, що садівництво вчить терпінню.

«Не все виходить із першого разу. Буває, саджанець пропаде, сорт не сподобається, урожай буде слабкий. Але саме експерименти дають досвід. Минулого року ми збирали ягоди майже до листопада. Уже холодно, листя жовтіє, а на кущах ще червоніє малина. Це дивовижне відчуття», – стверджує хустянин.

Коли ми прощаємося, Володимир ще раз оглядає свої кущі. На гілках достигають нові ягоди, а між рядами пахне сонцем і листям.

«Я не женуся за рекордами, – каже він наостанок. – Просто хочу, щоб у нашому саду було життя. А малина – це найсолодше нагадування про те, що праця і любов до землі завжди повертаються добрим урожаєм».

Марина АЛДОН