Хустянка «вирощує» на полотні об’ємні квіти

Мистецтво не завжди потребує дорогих матеріалів, спеціальної майстерні чи академічної освіти. Іноді достатньо бажання творити, уважно придивлятися до краси навколо і дозволити собі спробувати щось нове. Саме так народжуються захоплення, які згодом стають важливою частиною життя. Творчі люди знаходять свої способи самовираження – хтось малює, хтось працює з глиною чи деревом, а хтось створює справжні квіти там, де їх зовсім не очікуєш побачити.

Для хустянки Ірини Орінчай таким творчим простором стала основа з фанери. На ній замість звичайних мазків поступово з’являються пелюстки, бутони та листя. Вони не намальовані, а буквально виступають над поверхнею, завдяки чому картина нагадує невеликий декоративний барельєф. Найбільше майстриня любить створювати квіти – ніжні, пишні, фантазійні, кожна з яких має власний характер. Більше про своє хобі майстриня розповіла «Карпатському об’єктиву».

Від давньої мрії до нового захоплення

Ірина працює у сфері краси, але любов до творчості була з нею ще задовго до того, як вона відкрила для себе скульптурний живопис. Малювати жінка любила завжди. Колись навіть мріяла пов’язати з цим своє професійне життя, однак здобути омріяну мистецьку професію не склалося. Та, як виявилося, відкладена мрія зовсім не означає забуту. Через роки вона знайшла інший шлях до мистецтва – несподіваний і дуже особистий. Три роки тому Ірина випадково потрапила на майстер-клас, який у санаторії проводила київська майстриня. Заняття стало тією самою точкою, після якої хобі поступово перетворилося на справжнє захоплення.

«Я завжди любила малювати, але так склалося, що професію, про яку мріяла, не здобула. А потім випадково потрапила на майстер-клас і побачила цю техніку. Мене вона дуже зацікавила. Спробувала – і зрозуміла, що хочу продовжувати, – розповідає «Карпатському об’єктиву» Ірина. – Відтоді не полишаю творчих занять. Навпаки – постійно шукаю нові знання, цікавлюся роботами інших авторів, переглядаю відеоуроки, читаю про різні техніки та матеріали. У цьому мистецтві завжди є чому вчитися, адже навіть одна й та сама квітка у різних майстрів може мати різний вигляд».

Її роботи народжуються у вільний від основної роботи час. Для Ірини це не просто спосіб провести вечір чи вихідний. Творчість стала можливістю відволіктися від буденності, зосередитися на процесі й зробити щось власноруч.

«Я працюю для себе, у вільний час. Для мене це самореалізація. Коли створюєш роботу, повністю занурюєшся у процес. Це допомагає відпочити, переключитися, отримати задоволення від того, що бачиш результат своєї праці, – зізнається хустянка. – Особливість скульптурного живопису саме в тому, що художник тут одночасно працює і як живописець, і як скульптор. Зображення не залишається пласким. Воно набуває форми, фактури, тіні та відчутної глибини. Якщо провести поглядом по такій картині, можна побачити, як пелюстки одна за одною піднімаються над основою, як між ними утворюються природні тіні, а листочки ніби тягнуться до світла».

Для створення об’ємних елементів умілиця використовує спеціальну текстурну пасту або декоративну штукатурку. Саме з неї вона формує майбутні квіти. Основним інструментом стає мастихін – невеликий художній шпатель. Здавалося б, простий рух рукою, але насправді результат залежить від кута нахилу інструмента, кількості матеріалу та сили натискання.

У фаворі – квіти

Особливої виразності, за словами закарпатки, роботам надає поєднання фактур. Фон не обов’язково залишається гладким: його можна зробити рельєфним, додати декоративні ефекти. Зокрема, у скульптурному живописі використовують техніку кракелюру – штучне створення тонких тріщинок на поверхні. У поєднанні з патинуванням це дозволяє надати картині вигляду старовинної речі, ніби вона має власну історію та зберігалася десь у старовинному будинку.

Для Ірини найулюбленішим мотивом залишаються рослини. Вони дозволяють найбільше експериментувати з формою.

«Найбільше люблю робити саме квіти. Напевно, тому, що вони завжди різні. Можна змінювати форму пелюсток, їхню кількість, розмір, поєднувати різні кольори. І кожна робота тоді виходить не схожою на попередню, – розповідає майстриня. – Коли починаю роботу, не завжди наперед знаю, якою вона буде в кінці. Звичайно, маю задум, приблизно уявляю композицію, але в процесі щось змінюється. Дивишся на квітку – і розумієш, що їй потрібна ще одна пелюстка або листочок. Так поступово все складається».

Особливого шарму таким роботам надає те, що кожна деталь фактично створюється вручну. Пелюстки не штампуються за одним шаблоном, тому навіть у межах однієї композиції вони можуть бути трохи різними. Саме ця невелика нерівномірність і робить картину живою. Вона не виглядає промисловим виробом – навпаки, відразу відчувається робота людських рук.

«Мені подобається, коли квітка не просто яскрава, а має переходи кольору, коли видно її об’єм. Тоді вона справді стає схожою на живу, – стверджує умілиця. – Для мене це мистецтво цікаве ще й тим, що воно постійно відкриває щось нове. Я постійно чомусь навчаюся. Мені цікаво, як інші майстрині створюють свої роботи, які використовують матеріали, як формують об’єм. Хочеться пробувати, порівнювати, знаходити щось своє».

Важливу роль у захопленні відіграє і підтримка родини. Чоловік Ірини позитивно ставиться до її творчості та підтримує дружину в її занятті. Для людини, яка творить у вільний час, така підтримка особливо цінна. Адже захоплення поступово стає частиною домашнього життя: з’являються матеріали, інструменти, нові роботи, а разом із ними – бажання рухатися далі. Хустянка не ставить собі за мету перетворити хобі на основну роботу. Їй важливо, що творчість залишається простором для душі, місцем, де можна відпочити від щоденних справ і зайнятися тим, що справді подобається.

«Мені добре від того, що я можу творити. Не обов’язково все продавати чи робити на замовлення. Іноді хочеться просто створити щось для себе, побачити результат і зрозуміти, що я це зробила власноруч», – зізнається майстриня.

Попри те, що найбільше Ірина любить квіткові композиції, зупинятися лише на них вона не збирається. У майбутньому хоче опанувати й інші техніки, створювати складніші об’ємні роботи та продовжувати експериментувати з матеріалами.

Марина АЛДОН