Голкою замість пензля. Хустянка створює об’ємні вишиті картини

Іноді новий етап життя починається зовсім несподівано. Достатньо однієї випадкової зустрічі, щирої розмови чи людини, яка вчасно опиниться поруч і допоможе побачити світ по-іншому. Творчість нерідко стає саме тим містком, що допомагає людині пережити непрості випробування, повернути внутрішню рівновагу і знайти сили рухатися вперед. Для когось таким порятунком стає музика, для когось – живопис чи поезія. А для хустянки Маргарити Гав’янець ним стала голка, нитки та незвичайна об’ємна вишивка.

Сьогодні у колекції майстрині понад сорок картин, десятки декоративних подушок, серветок, скатертин, вишитих брошок і медальйонів. Її роботи вирізняються тим, що здаються живими: квіти ніби виходять за межі полотна, пелюстки мають природний вигин, а листя виглядає настільки реалістично, що виникає бажання доторкнутися до нього рукою. Та три роки тому Маргарита навіть не здогадувалася, що колись створюватиме такі речі власноруч. Більше про своє цікаве хобі вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

«Тоді я навіть не думала, що це змінить моє життя»

Більшу частину свого життя Маргарита Гав’янець була зайнята зовсім іншою роботою. Щоденні справи, домашні клопоти, відповідальність перед родиною не залишали часу для творчих захоплень. Вишивка завжди подобалася їй як мистецтво, однак сама вона ніколи серйозно не замислювалася над тим, щоб навчитися цьому ремеслу. Усе змінилося три роки тому.

Через проблеми зі здоров’ям жінка потрапила до лікарні. Це був складний період не лише фізично, але й морально. Дні здавалися однаковими, думки були тривожними, а майбутнє – невизначеним. Саме тоді доля звела її в одній палаті з майстринею з Києва, яка багато років займалася об’ємною вишивкою.

«Я й досі вважаю, що наша зустріч була невипадковою. Ми багато розмовляли, і одного дня вона дістала нитки, тканину, голку й почала показувати, як створюються об’ємні пелюстки. Я дивилася із захопленням. Потім вона запропонувала спробувати мені. Навіть не підозрювала, що це стане початком зовсім нового життя, – розповіла Маргарита «Карпатському об’єктиву». – Перші стібки були невпевненими. Не все виходило одразу, деякі елементи доводилося переробляти по кілька разів. Але сам процес настільки захопив, що я перестала думати про лікарняні стіни. Коли працюєш над такою вишивкою, ніби занурюєшся в інший світ. Забуваєш про час, про біль, про переживання. У голові залишається лише бажання зробити наступну пелюстку ще красивішою. Для мене це стало справжньою психологічною підтримкою».

Повернувшись додому, Маргарита вже не могла залишити нове захоплення. Вона почала шукати інформацію про різні техніки, вивчати спеціальні стібки, переглядати роботи інших майстринь, експериментувати з нитками, тканинами та кольорами. Спочатку вишивала невеликі композиції, щоб краще зрозуміти техніку. Поступово роботи ставали дедалі складнішими.

Особливість об’ємної вишивки полягає в тому, що окремі елементи створюють окремо, використовуючи тонкий дріт, який допомагає формувати природний вигин пелюсток і листків. Потім усі деталі поєднують у завершену композицію. Завдяки цьому картина набуває тривимірного вигляду.

«Мені дуже подобається, що така вишивка буквально оживає. Це вже не просто плоске зображення. Кожну пелюстку можна трохи вигнути, надати їй потрібної форми. Коли дивишся збоку, здається, ніби квітка ось-ось розкриється повністю. Саме ця реалістичність мене найбільше захоплює, – запевняє жінка. – Сьогодні найменша моя робота має лише сім сантиметрів у діаметрі. Це мініатюрний вишитий медальйон із маленькою квіткою, який легко вміщується на долоні. Натомість найбільша картина сягає майже вісімдесяти сантиметрів. Над нею працювала кілька місяців, адже кожен елемент потрібно було виконати окремо, акуратно сформувати і лише потім закріпити на полотні».

Найбільше Маргариту надихають квіти

На її картинах розквітають троянди, півонії, маки, іриси, дзвіночки, ромашки, бузок, конвалії, лаванда, волошки, орхідеї та польові букети. У кожній роботі вона прагне передати не лише форму рослини, а й її характер.

«Квіти для мене – символ життя. Вони дуже різні. Одні ніжні, інші горді, ще інші – яскраві й сміливі. Мені хочеться, щоб кожна моя робота мала власний настрій. Не люблю повторюватися. Навіть якщо двічі вишиваю троянду, вона все одно виходить іншою. Оскільки через стан здоров’я не можу багато подорожувати й милуватися природою наживо, натхнення знаходжу по-іншому. Годинами переглядаю фотографії квітів у мережі, читаю спеціалізовані сторінки, спілкуюся з іншими умілицями, які часто радять цікаві сюжети або надсилають світлини незвичайних рослин», – запевняє хустянка.

Часом одна фотографія настільки захоплює Маргариту, що вже наступного дня вона починає працювати над новою композицією:

«Звичайно, хотілося б бачити всі ці квіти на власні очі, гуляти ботанічними садами, фотографувати їх. Але поки що мої подорожі відбуваються через екран комп’ютера. Це теж особливий світ. Головне – не переставати мріяти і знаходити красу навіть у маленьких речах».

Спочатку майстриня добирає сюжет, продумує кольорову гаму та кількість деталей. Після цього починається копітка робота з нитками, тканиною та тонким дротом, який допомагає сформувати природний вигин пелюсток і листя. Лише коли всі елементи готові, вони займають своє місце на полотні.

«Найбільше часу забирають саме дрібні деталі. Іноді одна квітка складається з кількох десятків пелюсток. Кожну потрібно вишити, вирізати, обробити, надати їй форми. Я звикла працювати дуже уважно, – стверджує вона. – На одну невелику брошку або медальйон може піти лише день чи два. А ось великі картини народжуються значно довше. Над окремими роботами працюю по кілька місяців».

Попри те, що за три роки Маргарита Гав’янець створила вже декілька десятків картин, вона майже не має улюбленої. Каже, що кожна пов’язана з певним періодом життя, настроєм чи спогадами. Найпершими глядачами всіх нових виробів стають рідні.

«Мені дуже пощастило з родиною. Вони ніколи не казали, що це марна справа чи просто хобі. Навпаки, підтримували з першого дня. Коли сумніваюся у своїх силах, саме вони знаходять потрібні слова. Для творчої людини це безцінно», – зізнається жінка.

Попри вже чималу колекцію, Маргарита не вважає себе людиною, яка досягла вершини майстерності. Навпаки, переконана, що ще дуже багато потрібно навчитися. Вона хоче освоїти нові техніки об’ємної вишивки, навчитися створювати ще складніші композиції та поєднувати різні матеріали.

Марина АЛДОН