Хустянка Віолетта Молнар відроджує давнє ремесло

Хуст завжди мав особливу славу міста капелюхів. Колись тут працювала знаменита фетрова фабрика, про яку знали далеко за межами Закарпаття. Її продукція розходилася світом, а сам капелюх був не лише елементом одягу, але й символом стилю, праці та місцевої майстерності. Та мало хто нині пам’ятає, що в місті діяло й інше виробництво – фабрика солом’яних капелюхів, де працювали десятки краян.

Минуло багато років, ремесло майже зникло, але сьогодні знаходяться люди, які прагнуть повернути старі традиції до життя. Серед них – хустянка Віолетта Молнар. Вона створює солом’яні капелюхи власноруч, вкладаючи у кожен не лише працю, але й тепло родинної історії. Для неї це не просто захоплення – це мрія, яка чекала свого часу багато років. Детальніше про своє захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

«Мрія з дитинства ожила у декретній відпустці»

Віолетта Молнар усміхається, коли згадує дитинство. Каже, що любов до капелюхів у неї з’явилася дуже давно – ще тоді, коли вона маленькою слухала мамині розповіді про прабабусю. Та колись власноруч виготовляла солом’яні капелюхи. Для дівчинки це звучало майже казково.

«Я завжди уявляла, як із простих соломинок можна створити щось красиве і вишукане. Мене це дуже вражало. Хотілося навчитися, але ніхто вже не пам’ятав техніки, не було кому показати чи передати знання. Тому мрія довго залишалася лише мрією, – розповідає майстриня «Карпатському об’єктиву». – Життя йшло своїм ходом. Робота, сім’я, турботи. Здавалося, часу на творчість не залишиться. Але саме декретна відпустка несподівано стала початком нового етапу. Коли син пішов у садок, у мене вперше за довгий час з’явилося трохи вільного часу. І я подумала: або зараз, або ніколи. Почала шукати інформацію в інтернеті, дивитися відео, читати про технології. Але швидко зрозуміла, що без навчання не обійтися».

Опановувати ремесло самостійно виявилося непросто. Створення солом’яних капелюхів – це ціла система знань, де важлива кожна дрібниця: підготовка матеріалу, правильне плетіння, формування виробу, оздоблення.

«Чоловік мене дуже підтримав і оплатив курси. Вони були недешевими. А ще потрібно було купити обладнання. Для початку треба мати спеціальні дерев’яні форми, парогенератор, професійну швейну машинку для солом’яної стрічки, прес, інструменти для обробки країв. Це чималі витрати. Але мені допомагала вся родина. Батьки подарували частину необхідного обладнання. Без них я б не наважилася почати», – запевнила майстриня.

Сьогодні у домашній майстерні Віолетти – десятки інструментів, стрічки з натуральної соломи, декоративні елементи, коробки з пір’ям, мереживом, стрічками та фурнітурою. Тут пахне сіном, тканиною і творчістю. Хустянка пояснює: процес створення капелюха набагато складніший, ніж здається на перший погляд.

«Спершу потрібно підготувати матеріал. Найчастіше використовують спеціальну солом’яну стрічку. Її плетуть окремо, а вже потім формують виріб. Солому обирають дуже уважно: вона має бути міцною, гнучкою, рівною та добре висушеною. Є різні техніки роботи. Одні майстри працюють із готовими плетеними стрічками, інші плетуть вручну з окремих соломин. Я наразі працюю переважно зі стрічкою, бо це дозволяє створювати більш акуратні форми. Але хочу навчитися і традиційного ручного плетіння», – наголошує вона.

Після підготовки матеріалу починається формування капелюха. Солом’яну стрічку поступово пришивають по колу, створюючи денце, тулію та криси. Робота вимагає точності й терпіння. Варто помилитися на кілька міліметрів – і форма вже буде нерівною.

«Найскладніше – це симетрія. Капелюх має ідеально сидіти, бути легким і водночас міцним. А ще важливо правильно відпарити виріб і надати йому форми. Тут усе залежить від досвіду, – пояснює Віолетта. – На один капелюх у середньому йде від одного до трьох днів роботи. Якщо модель складна або має багато декору – ще більше. Іноді здається, що вже все готово, а потім бачиш: ні, треба переробляти. Бувало, що розбирала майже готовий капелюх і починала заново. Але інакше не можу. Хочу, щоб річ була справді якісною».

Від класики до фантазії

За два роки Віолетта створила близько сотні капелюхів. У її колекції – жіночі, чоловічі та дитячі моделі. Є легкі літні варіанти для відпочинку, є елегантні капелюхи з широкими крисами, є й більш стримані класичні форми. Особливу увагу вона приділяє оздобленню. Каже, саме деталі додають виробу характеру.

«Люблю працювати з пір’ям, мереживом, стрічками, декоративними квітами. Іноді достатньо маленького елемента, щоб капелюх «ожив». Мені подобається, коли виріб має настрій, – стверджує майстриня. – Натхнення для нових робіт шукаю у професійних спільнотах майстрів із різних країн. Переглядаю сучасні тенденції, вивчаю старі техніки, аналізую форми. Можу годинами розглядати чужі роботи. Це не про копіювання. Це про розвиток і натхнення. У кожного майстра є свій почерк. І мені хочеться знаходити власний стиль».

Вироби умілиці вже давно вийшли за межі Закарпаття. Більшість капелюхів купують за кордоном, переважно в Чехії. З клієнтами допомагає сестра чоловіка Дарина.

«Вона дуже мене підтримує. Допомагає знайти покупців, показує вироби людям. Часто саме завдяки близьким людина не здається на початку. Бо коли тобі кажуть: «У тебе вийде», – це додає сил, – переконана хустянка. – Особливо приємно працювати вечорами. Коли всі вже сплять, можна увімкнути музику чи просто працювати в спокої. У такі моменти капелюхи ніби самі підказують, якими мають бути».

Та попри красу ремесла, робота буває непростою. Найважчим виробом Віолетта називає свій перший великий жіночий капелюх із широкими крисами.

«Я тоді ще не вміла правильно формувати поля. Він постійно втрачав форму. Я нервувала, переробляла, навіть хотіла кинути. Але чоловік сказав: «Ти ж так довго про це мріяла». І я доробила його. Зараз дивлюся на виріб і розумію, який великий шлях уже пройшла, – пригадує майстриня. – Як на мене, коли людина одягає капелюх, вона ніби змінюється. Постава стає впевненішою, рухи – плавнішими. У цьому є щось особливе. Мені дуже подобається бачити, як жінка усміхається, коли приміряє мій виріб. Найбільше люблю створювати саме жіночі моделі. Із ними можна більше експериментувати. Але водночас маю колекції й чоловічі капелюхи – класичні, стримані, практичні та навіть фантазійні.

Для виробів майстриня використовує не лише натуральну солому.

«Є капелюхи з рафії, паперової соломки, джуту, текстильних волокон. Деякі матеріали м’якші, інші – краще тримають форму. Але натуральна солома все одно має особливий вигляд. Вона «жива», тепла, природна», – пояснює Віолетта.

Найбільшою підтримкою вона називає свою родину. Каже, без близьких навряд чи змогла б розвиватися.

«Підтримка – це не лише гроші чи допомога з обладнанням. Це коли чоловік каже: «Ти впораєшся!». Коли батьки щиро радіють твоїм успіхам. Коли рідні допомагають із дитиною, щоб ти могла кілька годин попрацювати. Такі речі дуже важливі», – переконана хустянка.

Марина АЛДОН