Хустянка шиє для дітей казкові книги

Дитинство неможливо уявити без казок. Вони приходять до малечі разом із маминим голосом, яскравими картинками, улюбленими іграшками та маленькими відкриттями, з яких поступово складається цілий світ. А особливо цікаво, коли казку можна не лише слухати чи дивитися, але й торкнутися її руками, пересувати героїв, знаходити заховані деталі та самостійно вигадувати продовження історії.

Саме такі маленькі казкові світи створює хустянка Маргарита Вовчок. Жінка шиє для найменших розвиваючі книги з фетру, у яких немає літер, зате є багато кольорів, персонажів, рухомих елементів і знайомих із дитинства сюжетів. Кожна така книжечка – не просто іграшка, а ціла історія, яку дитина може розглядати, вивчати й оживляти власними руками. Більше про своє творче життя умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Казка, яку можна взяти в руки

У Маргарити Вовчок казка народжується не за один вечір. Спочатку в голові з’являється сюжет, потім майстриня продумує, якими будуть його персонажі, що саме зможе робити дитина на кожній сторінці, які деталі зробити рухомими, а які – сховати. Далі настає найбільш кропітка частина – робота з фетром, ножицями, нитками та швейною машинкою. Її книжки невеликі, мініатюрні, але в кожній сторінці захований чималий обсяг роботи. Тут потрібно не просто акуратно вирізати деталь. Важливо, щоб вона була безпечною для дитини, добре трималася, легко рухалася і водночас залишалася красивою.

«Мені хотілося зробити саме такі книги, які дитина не просто гортає, а з якими грається, – розповідає «Карпатському об’єктиву» Маргарита. – Щоб малеча могла сама взяти котика, пересунути його, знайти щось заховане, погратися з героями. Для найменших це набагато цікавіше, ніж просто дивитися на сторінку. Літературних текстів у цих книгах немає. І це зроблено навмисно. Вони призначені для дітей, які ще не вміють читати. Знайомі казкові сюжети розповідаються за допомогою кольору, форми та персонажів. Дорослий може читати дитині казку, а малюк тим часом взаємодіє з героями».

Серед улюблених сюжетів умілиці – народні казки «Колобок», «Ріпка», історія про Котика і Півника. Є в її творчому доробку й інші знайомі дітям персонажі. Окреме місце займають тваринки, адже саме вони найчастіше привертають увагу малечі.

«Діти дуже люблять звірят. Якщо на сторінці є котик, зайчик, вовчик, їжачок, вони одразу хочуть його розглядати, торкатися, пересувати. Я сама це бачу, коли показую готові роботи. Малеча може ще не знати літер, але вже чудово розуміє, хто перед нею і що з ним можна зробити. Для мене важливо, щоб книга була не тільки гарною, але й розвиваючою. Тому під час створення думаю про найдрібніші деталі. Дитина може вчитися розрізняти кольори, форми, рахувати предмети, запам’ятовувати персонажів, тренувати пальчики, застібати, від’єднувати або прикріплювати окремі елементи. Фактично кожна сторінка стає маленьким заняттям, яке дитина сприймає як гру, – зізнається жінка. – Я не хочу, щоб це була просто красива річ, яку поставили на полицю. Мені хочеться, аби книга жила. Щоб її брали в руки, розглядали, гралися нею. Тоді розумію, що працювала недаремно».

До шиття хустянка прийшла не випадково. За фахом вона закрійниця, тому робота з тканиною, викрійками та швейною машинкою для неї давно знайома. Жінка професійно вміє шити, бере замовлення на одяг, а отже, добре знає, наскільки важливими у швейній справі є точність, акуратність і терпіння. Проте дитячі книги виявилися зовсім іншим напрямком. Тут не йдеться про те, щоб просто зшити дві деталі між собою. Потрібно буквально сконструювати маленький світ.

«Ідея займатися саме такими книгами з’явилася близько трьох років тому. У моєму житті тоді відбулася подія, яка багато чого змінила. Народилася онучка Ангеліна. Для маленької дівчинки захотіла зробити щось особливе – не купити готову іграшку в магазині, а створити її власними руками. Так з’явилася перша книга. Мені сподобався процес. А потім зрозуміла, що можу робити такі речі й надалі», – стверджує умілиця.

Кожна книжка має свою маленьку історію

Із часом хобі поступово перетворилося на справу, яка займає важливе місце в житті закарпатки. Одна книга забирає приблизно три тижні роботи. З боку може здатися, що невеликий виріб шиється швидко. Насправді ж мініатюрність робить завдання ще складнішим. Кожен персонаж потребує окремої уваги. Маленькі очі, лапки, вушка, одяг, дерева, квіточки чи інші елементи потрібно акуратно вирізати та пришити. А ще все має витримувати дитячу гру. Особливе джерело натхнення для майстрині – сама онучка. Увечері бабуся читає їй казки, разом вони дивляться мультфільми, розглядають персонажів. А потім побачене може перетворитися на нову ідею для фетрової книги.

За кожною фетровою книжкою Маргарити Вовчок стоїть не лише кілька тижнів копіткої роботи, але й частинка її власної душі. Особливо цінною ця справа стала для жінки після важкої особистої втрати. Чотири роки тому вона овдовіла. Смерть чоловіка переживала дуже непросто. Звичний світ змінився, а разом із ним з’явилося відчуття порожнечі, з яким доводилося вчитися жити. Саме творчість поступово стала для неї своєрідною розрадою.

«Коли втрачаєш близьку людину, дуже важко. Спочатку взагалі нічого не хочеться. Але потім потрібно якось повертатися до життя. Мене дуже підтримала родина, а ще я знайшла для себе цю справу. Коли сідаю за машинку, коли починаю щось вирізати, шити, придумувати – думки переключаються. Я вже думаю про те, якою буде наступна сторінка, а не про сумне. Для мене це справді розрада для душі, – запевняє майстриня. – Творчість не стирає пережитого, але допомагає наповнювати будні новим змістом. І кожна готова книжечка – це маленька перемога над порожнечею. Адже вона створена для дитячої радості, а значить, у ній неодмінно має бути тепло».

Підтримку в улюбленій справі майстриня найбільше відчуває від доньки Елли та зятя Василя. Вони першими бачать нові роботи, можуть підказати, що варто змінити, і просто радіють, коли в мами з’являється чергова ідея. Іноді готовий виріб зовсім не схожий на те, що спочатку уявляла умілиця.

«Буває, що починаєш робити одне, а в процесі виникає зовсім інша думка. Я не боюся щось переробити. Навпаки, якщо бачу, що можна зробити красивіше або цікавіше для дитини, перешию. Мені хочеться, щоб готова книга мені самій подобалася», – каже вона.

Можливо, саме тому книги Маргарити Вовчок мають особливу рису – вони створені не лише з досвіду професійної швачки, але й із любові бабусі до маленької дівчинки. У кожній є бажання подарувати дитині не просто річ, а емоцію, цікавість і можливість придумати власну казку. Сьогодні Маргарита вже не сприймає фетрові книги як випадкове захоплення. Це справа, яка допомогла їй пережити непростий період і знову відчути радість від щоденної роботи. А головне – вона дарує можливість створювати те, що приносить щастя дітям.

Марина АЛДОН