Хустянка Мирослава Сабов шиє сумки, що нагадують про літо
Талановиті майстри часто приходять до улюбленої справи не відразу. Доводиться долати життєві труднощі, працювати там, де необхідно, відкладати власні мрії на потім. Але рано чи пізно настає момент, коли людина повертається до того, що справді любить. Саме тоді народжуються речі, у які вкладено не лише талант, але й частинку душі.
Хустянка Мирослава Сабов усе життя вміла шити. За фахом вона професійна кравчиня, але доля не раз змушувала її змінювати роботу. Сьогодні жінка створює авторські сумки, косметички та еко-торбинки, прикрашені вишивкою і бісером. Найчастіше на її виробах розквітають квіти – такі ж яскраві та живі, як її власна історія. Більше про свої вироби умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».
Від кравчині до майстрині авторських сумок
Швейна машинка з’явилася у житті Мирослави ще в молодості. Саме тоді вона обрала професію кравчині, адже любила працювати з тканиною, вигадувати фасони та бачити, як зі звичайного полотна народжується красива річ. Після навчання жінка працювала за спеціальністю. Шила одяг, виконувала замовлення, здобувала досвід. Здавалося, життя рухається звичним шляхом. Проте доля підготувала непрості випробування. Чоловік Мирослави помер дуже рано. На її плечах залишилися турбота про дім і виховання двох доньок. У ті роки було не до творчих експериментів чи здійснення мрій. Найважливішим ставало одне – забезпечити дівчат усім необхідним.
«Тоді я думала насамперед про доньок, – розповідає «Карпатському об’єктиву» майстриня. – Треба було працювати, заробляти гроші, ставити дітей на ноги. Тому бралася за різну роботу. Не завжди вона була улюбленою, але іншого виходу не було. У різні періоди життя і шила, і працювала продавчинею в магазині, і виїжджала на заробітки. Як і багато наших жінок, не боялася важкої праці та відповідальності. Але завжди знала, що найбільше люблю шити. Навіть коли працювала в іншому місці, усе одно думала про тканини, викрійки, нові ідеї».
Роки минали. Доньки виросли, здобули освіту, створили власне життя. Старша нині мешкає в Німеччині, молодша – в Угорщині. Мирослава нарешті дозволила собі повернутися до того, що завжди приносило найбільше радості. Почалося все чотири роки тому.
«Одного дня я зрозуміла, що тепер можу робити те, до чого лежить душа. Уже не потрібно поспішати кудись заради заробітку. Хотілося створювати красиві речі, які будуть не схожими на магазинні, – зізнається умілиця. – Я поєднувала різні техніки, які знала багато років. У роботі використовувала машинну та ручну вишивку, клаптикове шиття, декоративне оздоблення бісером. Мені подобається, коли сумка має характер. Коли людина бере її до рук і відразу бачить, що це ручна робота».
Важливу роль у здійсненні її творчих задумів відіграли доньки. Саме вони підтримали маму в бажанні розвивати власну справу та подарували необхідне обладнання для роботи.
«Якби не дівчата, можливо, я ще довго не наважувалася б. Вони завжди казали: «Мамо, ти вмієш створювати прекрасні речі. Треба, щоб їх побачили люди». Їхня підтримка для мене дуже багато означає, – наголошує хустянка. – Зараз маю власну творчу майстерню вдома. Більшість виробів залишають Україну. Доньки представляють мої роботи за кордоном і допомагають знаходити покупців у Німеччині та Угорщині. Тут я майже не продаю своїх виробів. Хіба що можу подарувати подрузі чи знайомій. А от у Європі до таких речей дуже великий інтерес. Люди цінують ручну роботу і розуміють, скільки часу вкладено в кожен виріб».
Квіти, літо і мрія про власний бренд
Створення однієї сумки може тривати від кількох днів до кількох тижнів. Усе залежить від складності вишивки та кількості декоративних елементів. Перед початком роботи Мирослава продумує майбутній дизайн, добирає тканини, кольори ниток, бісер і фурнітуру. Лише після цього починається копіткий процес створення.
«Я ніколи не люблю поспішати. Краще зробити повільніше, але так, щоб результат подобався мені самій. Якщо виріб не викликає захоплення у мене, то й людям він не принесе радості, – переконана жінка. – Найбільше тішить момент, коли звичайні клаптики тканини поступово перетворюються на готову річ. Спочатку перед тобою лише матеріал, нитки, бісер. А потім раптом з’являється сумка, яку хочеться розглядати. Саме заради цього відчуття я й працюю».
Якщо уважно розглянути роботи Мирослави Сабов, можна помітити одну особливість. Майже на кожній сумочці, косметичці чи еко-торбинці присутні квіти. Великі й маленькі, яскраві та ніжні, вишиті нитками або оздоблені бісером, вони стали справжньою візитівкою майстрині. Сама жінка усміхається: пояснення дуже просте – квіти вона любить усе життя.
«Я можу довго милуватися клумбами, польовими рослинами, квітучими садами. У кожної квітки є свій характер, свої кольори, настрій. Мені хочеться переносити цю красу на тканину, – зауважує вона. – Особливо надихають літні мотиви. У цей час природа дарує безліч кольорів, форм і поєднань, які неможливо вигадати навіть найталановитішому художнику».
На робочому столі поруч із тканинами часто лежать фотографії квітів або свіжозірвані рослини.
«Я не люблю просто копіювати. Навіть якщо беру за основу справжню квітку, усе одно додаю щось своє, – каже майстриня. – Ручна робота тим і цінна. Неможливо зробити дві речі абсолютно однаковими. У кожну вкладається свій настрій, свої думки, свої емоції. І люди це відчувають. Найбільше часу в мене займає оздоблення бісером. Іноді на одну деталь доводиться витрачати кілька вечорів поспіль. Проте саме ці маленькі блискучі елементи додають виробам об’єму та виразності. Коли світло падає на вишивку з бісером, сумка буквально оживає. Вона починає грати кольорами. За це я й люблю таке оздоблення, хоча воно потребує дуже багато терпіння».
Попри любов до сумок, Мирослава продовжує шити й одяг. Адже професійні навички кравчині залишаються з нею все життя. Та все ж саме сумочки стали її найбільшою пристрастю. Крім того, умілиця замислюється над майбутнім. У неї чимало творчих задумів і планів. Найбільша мрія – створити власний бренд авторських аксесуарів та розробити кілька тематичних колекцій.
«Хотілося б, щоб мої вироби мали впізнаваний стиль. Щоб люди бачили сумку і знали: це робота Мирослави Сабов. Для цього ще потрібно багато працювати, але я поступово рухаюся до своєї мети, – стверджує закарпатка. – Особливо приваблює ідея сезонних колекцій, присвячених природі. Проте, на жаль, поки не вистачає часу, щоб реалізувати все задумане. Але це хороша проблема для творчої людини», – зізнається майстриня.
Озираючись назад, Мирослава не шкодує про пройдений шлях. Так, життя не раз змушувало її відкладати власні бажання, працювати там, де потрібно було заробляти на родину. Проте саме ці випробування навчили її цінувати кожну можливість займатися улюбленою справою.
Марина АЛДОН