Від Австро-Угорщини до сучасності: у Хусті відтворили старовинні весілля закарпатців

Як одружувалися наші пращури 100 і більше років тому? У що одягалася наречена? Чому в гості ходили з торбами? Ці та інші питання розкрили для всіх бажаючих під час інсценівки старовинних традицій наших пращурів.

Захід пройшов у Хустському краєзнавчому музеї. У фойє закладу було представлено виставку весільних світлин починаючи з початку ХІХ сторіччя до наших днів. Серед них – переважно знімки з приватних колекцій. Крім того, було відтворено атмосферу свята закоханих. Були весільні рушники, два справжні свіжі короваї, барвінок та навіть весільний одяг. Хоча його презентували на манекенах, але охочі могли приміряти давні наряди.

«Ми маємо пам’ятати традиції своїх дідусів і бабусь, відроджувати їх і примножувати. Культура – це те, що робить нас людьми освіченими і мудрими. Наш край дуже багатий на звичаї. І це – не просто так. На нашу культуру наклали відбиток традиції угорців, румунів, чехів, словаків, німців та інших народів. Наш край входив історично до складу різних держав, ми межуємо з 4 країнами, тож це логічно. Тому маємо і що згадати, і що примножувати. Весільні традиції – це тільки один із аспектів нашої автентичності», – розповів «Карпатському об’єктиву» директор Хустського краєзнавчого музею Борис Прокопів.

За словами заступника Хустського міського голови Михайла Рівіса, народні традиції нашого краю дійсно унікальні і ми повинні їх пам’ятати, бо це – не тільки наша історія, але й частина життя наших предків.

«У селах досі зберігається ряд неймовірних звичаїв. Деякі з них настільки цікаві, що притаманні тільки одному населеному пункту у області. І стосується це весіль також. У нас під певні пісні одягали наречену, під певні співанки знімали з неї весільний вінок, під певну мелодію танцювали з нею гості і під певну наречений. Добре, що їх досі не втрачено і молодь нині активно повертається до багатьох із них. Усе більше пар у останні роки стають на рушничок щастя саме в народному одязі. І чудово, що в нас організовуються такі інсценівки, під час яких ми можемо себе відчути на тих подіях, учасниками яких були наші діди та прадіди. Це – ніби машина часу, яка підсвідомо переносить нас на 50, 70, 100 і навіть більше років назад», – запевнив чиновник.

Старший науковий співробітник музею Віталій Петрусь розповів про давні шлюбні наряди, самі церемонії та загалом про весільну експозицію.

«Закарпатське весільне вбрання було дуже багатим на вишивку, орнаменти та прикраси, – заявив він. – Загалом за вбранням наречених могли впізнати, із якого вони походять регіону, могли дізнатися їхнє соціальне становище, навіть вік. Дівчина завжди мала на собі вишиванку, на рукавах якої були яскраві мотиви, плат, тобто фартух, а також віночок. Спочатку віночки плели з квітів і барвінку, а потім уже навіть оздоблювали їх монетами. На шию дівчина одягала намисто. У чехословацький період це був якісний чеський бісер. Проте його також могли замінювати монетами. Чоловіче весільне вбрання було із домотканого матеріалу білого кольору і обов’язково з ґудзиками. На повсякденному одязі їх могло не бути. Штани внизу мали атрибути оздоблення: або способом рішельє, або мереживним. А ще наречений мав мати кресаню».

Про тематичну виставку світлин із весіль починаючи з початку ХХ сторіччя і до наших днів, зібрану з приватних домашніх колекцій мешканців Хустщини розповіла її авторка, працівниця культури Євгенія Щербан.

А про традиції весіль у Данилові розповіла завідуюча філією історико-краєзнавчого музею «Хата бабки Павлини» Людмила Шимон.

«У нас у селі родичі нареченого приходять до нареченої з торбою. Там мають бути кукурудза та солодощі. Тим часом дівчину ховають від основних гостей. Тож родичі, поки їх пригощають, стараються напхати у кишені якомога більше курячих лапок. Також у нас на коровай клали рушник і коли на весілля приходили гості, два старші дружби мали ним вдарити кожного по плечах. Наразі весілля стали більш сучасними, але все одно певні традиції залишилися», – наголосила пані Людмила.

Відтак працівники Нанківського будинку культури у театральній формі показали традиції вінкоплетів. Це – не тільки плетіння вінків, але й прикрашання ними хоругов, виконання обрядових пісень і навіть танці.

Марина АЛДОН, «Карпатський об’єктив»