Тарас Деяк: «Боротися за Україну – це честь і обов’язок»

6 грудня – День Збройних сил України. Це свято не лише тих, хто тримає зброю в руках, а й усіх, хто щодня наближає нашу перемогу. Нам вдалося поспілкуватися з Тарасом Деяком – лідером націоналістичної організації «Карпатська Січ».

– Тарасе, вітаю. Поділіться, що стало основним поштовхом до створення »Карпатської Січі» у 2010 році?

– Основним поштовхом до створення «Карпатської Січі» у 2010 році для мене стало глибоке захоплення історією України, особливо рідного Закарпаття, де я народився і звідки походить моє коріння. Ще зі школи я любив вивчати сторінки національно-визвольних змагань українського народу, особливо події, пов’язані з Карпатською Україною. Я часто ставив собі питання: чому наші прадіди тоді взяли до рук зброю, знаючи, що воюватимуть проти переважаючого окупанта.

Відповідь для мене стала очевидною: вони боролися не лише за себе, а й за майбутнє покоління, за право нашої нації існувати. У 1939 році закарпатці захищали свій рідний край від окупанта, усвідомлюючи, що фізично програють цю війну, але виграли духовну війну. Вони йшли проти багатотисячного війська, яке мʼяло танки, артилерію та авіацію. Їх вбивали, розстрілювали, але вони вмирали з вірою, що майбутні покоління продовжать їхню справу.

Саме ця віра і стала головним натхненням для створення нашої організації. Ми є прямими спадкоємцями тих героїв, які 15 березня 1939 року у Хусті проголосили незалежність Карпатської України. Їхні прапори, їхній герб, їхній гімн – це все те, що й сьогодні об’єднує нас як націю.

На момент створення «Карпатської Січі» Україна переживала важкі часи: дві революції, зростання загроз, а президентом став Янукович. Ми розуміли, що треба діяти, щоб продовжити справу наших предків і захистити рідну землю. Сьогодні ми ведемо боротьбу вже на сході нашої країни. Ми продовжуємо те, що почали наші прадіди, і робимо все можливе, щоб наші діти не знали, що таке війна.

– Як формувався перший склад організації? Чи важко було знайти однодумців?

– На самому початку нас було четверо побратимів. До 2010 року ми об’їздили багато областей України, зокрема Донецьк і Луганськ. Ми знайомилися з патріотичними організаціями, дивилися, як вони діють, які заходи проводять. Нас дуже цікавила мілітарна, військова тематика. Ми шукали людей, інструкторів, які могли б навчати нас військовій справі. 

Я пам’ятаю 2012 рік – спортивний забіг вулицями Ужгорода. У мене в руках червоно-чорний прапор, ми вигукуємо: «Слава Україні! Героям слава!» Жителі Ужгорода на нас дивилися із нерозумінням. Я досі пам’ятаю ті обличчя, які говорили нам, що ми фашисти та нацисти. Коли розпочалася війна на Донбасі, то ми з перших стали на захист нашої держави. Після цих подій ці ж самі люди, раптом, стали патріотами, люди які з осудом дивилися на нас почали поважати нас та говорити, що ми герої. Навіть і таке було!

Знайти однодумців було непросто. Ми орієнтувалися на ідейних людей, на молодь, яка хоче вчитися та розвиватися. Ті знання і досвід, які ми здобули, ми передаємо далі. Наша мета — не чисельність, не тисячі людей у наших рядах. Ми не хочемо, щоб під нашими знаменами ходили всі. Наша мета — виховувати людину.

«Карпатська Січ» – це ядро. Ядро, яке створює, мотивує, виховує і спрямовує. Ми працюємо з людьми, які готові змінювати себе і цей світ.

– Якими ви бачите основні результати роботи організації на сьогоднішній день?

Наші дії говорять самі за себе. Ми не висловлюємося словами, фотографіями, відео чи дописами у Facebook. Ми говоримо справами. А наші справи – це:

• підрозділ у структурі Сил спеціальних операцій (ССО);
• високі державні нагороди, отримані нашими бійцями;
• успішні військові операції зі знищення ворога.

Окрім військових здобутків, ми активно розвиваємо громадську діяльність через низку проєктів:

1. Ветеранський хаб Закарпаття

Основне завдання цього хабу – створення ком’юніті для військових та ветеранів, а також членів їх сімей. Ми допомагаємо кожному ветерану і його сім’ї, вирішуємо будь-які питання: юридичні, психологічні, соціальні, побутові і це ще не весь список послуг, які тут надають.

2. Спортивний зал важкої атлетики «Карпатська Січ»

Це місце, де тренуються діти, молодь, ветерани та інваліди війни.

3. Навчання військовій справі

• організовуємо навчання для населення з військової підготовки;
• працює страйкбольний клуб, де наші інструктори – ветерани чи військові у запасі – навчають молодь.

4. Культурно-мистецький проєкт «Стилет і Стилос»

Цей проєкт спрямований на підтримку молоді у культурному розвитку. Нещодавно ми отримали звіт про досягнення в цьому напрямку.

5. Туристичний клуб «Едельвейс»

Наші гіди організовують походи стежками Карпат, знайомлячи молодь і всіх охочих із красою рідного краю. Попри складнощі через війну, цей проєкт діє.

Ми будуємо свою систему, своє суспільство, виховуємо нове покоління навколо нас. Ми не звертаємо уваги на критику, політиків чи застарілі націоналістичні гасла. Ми розуміємо сучасну епоху, еру TikTok та Instagram, і використовуємо ці платформи і для своїх організацій.

Ми залишаємося вірними своїй ідеї, яка є нашим керівним принципом. Нас неможливо купити за жодні гроші.

– Якими Ви бачите перспективи розвитку «Карпатської Січі»? Чи є плани щодо розширення її діяльності?

– Перспективи розвитку «Карпатської Січі» виглядають потужними та чітко спрямованими на досягнення довготривалих цілей. Організація, яка 9 листопада відсвяткувала 14-ту річницю з моменту заснування, пройшла шлях від об’єднання чотирьох молодих ідейних націоналістів до створення сильної бойової структури з великим досвідом. Водночас організація зазнала значних втрат, значних…

Основні напрямки розвитку, які на думку організації, включають:

1.Реалізація ідей і змін у суспільстві

Головна мета – це не бути при владі, а втілення націоналістичних ідей у реальність. Йдеться про втілення змін, які, на думку організації, необхідні для розвитку здорового, сильного і патріотичного суспільства.

2. Різнопланова діяльність

Організація активно працює над різними проєктами, спрямованими на досягнення конкретних цільових аудиторій. Це включає підтримку людей, які шукають захисту, або майданчиків для творчості, наприклад, для поетів чи інших митців.

3. Розвиток культурної та соціальної платформи

«Карпатська Січ» надає можливість реалізувати себе в культурній сфері та підтримує щирих і натхненних людей. Це сприяє зміцненню зв’язків між учасниками та побудові суспільства, заснованого на спільних цінностях.

4. Географічне розширення

Організація вже має сильний осередок в Івано-Франківській області, на Прикарпатті, але в її планах – подальше розширення діяльності в інших регіонах. Активісти та бійці організації походять із різних куточків України, що забезпечує широку підтримку ідей «Карпатської Січі».

5. Підтримка національних ідей через дії

Організація діє згідно з власними внутрішніми ідейними постулатами, наполегливо рухаючись до мети втілення своїх мрій про сильне патріотичне суспільство.

Таким чином, «Карпатська Січ» не лише демонструє успіх у військовій та соціальній діяльності, але й виступає платформою для об’єднання людей навколо ідей патріотизму та національної свідомості. Завдяки проєктам і зусиллям активістів організація продовжує зміцнювати свій вплив і закладати фундамент для довготривалого розвитку.

– Що  потрібно, на Вашу думку, для того, щоб подібні організації мали ще більший вплив на зміцнення державності України?

– Щоб подібні організації мали більший вплив на зміцнення державності України, потрібне глибоке розуміння їхньої ролі та місії. Ми не є конкурентами влади чи політичних партій. Ми не діємо, щоб сподобатися людям, і не прагнемо популярності. Ми робимо те, у що щиро віримо, працюємо так, як вважаємо правильним, і всі наші зусилля спрямовані на створення сильної, незалежної, соборної держави Україна.

Ми мріємо про квітучу країну, де правитимуть українці, які люблять і поважають свою землю, пам’ятають героїв, які віддали життя за Батьківщину, і розуміють справжню цінність цієї війни. Адже ворог воює не лише проти наших військових, а й проти дітей, сімей, цивільних. Розуміння цієї реальності та підтримка з боку державних органів і суспільства – це основа нашої спільної перемоги.

Ми – опора держави, готові з автоматами в руках захищати Україну. Але наша місія не обмежується фронтом. У нас є активні, освічені люди, які готові брати відповідальність і змінювати країну, починаючи з місцевих ініціатив і завершуючи системними реформами. Для нас націоналізм – це, насамперед, відповідальність за свої вчинки.

Що потрібно для посилення нашого впливу?

• Розуміння та підтримка: Держава має сприймати нас як союзників, які разом з нею працюють задля розбудови країни.
• Довіра: Якщо вірите в нас, коли ми захищаємо Україну на фронті, вірте й у нашу здатність змінювати її вдома.
• Підтримка наших проєктів: Допомагайте втілювати ініціативи, популяризуйте їх, діліться нашими цінностями.
• Поширення нашого досвіду: Освітні програми, молодіжні ініціативи, виховання нового покоління — це стратегічний напрямок, який потребує уваги та ресурсів.

Ми прагнемо будувати сильну державу не лише на полі бою, а й у кабінетах, громадах, суспільстві. 

– Як Ви оцінюєте роль «Карпатської Січі» у боротьбі з сепаратизмом у Закарпатті? Чи були конкретні випадки, які Ви могли б згадати?

– Сепаратизм на Закарпатті є питанням, яке завжди викликало суспільний і політичний інтерес. Втім, важливо розуміти, що в контексті цього регіону йдеться не про реальний розкол, а скоріше про політичний сепаратизм, який часто використовується як інструмент зовнішнього впливу чи внутрішньої політичної боротьби. У цьому контексті роль «Карпатської Січі» як історичного символу боротьби за єдність України є важливою як у минулому, так і в сучасності.

У 1938–1939 роках, під час становлення Карпатської України, «Карпатська Січ» стала символом національного спротиву. Вона захищала регіон від зовнішніх загроз, зокрема угорської та польської агресії. Січовики виступали за єдність українських земель і готові були боротися за свободу своєї держави. Ця ідея продовжує жити і сьогодні.

Сучасне Закарпаття часто стає об’єктом маніпуляцій довкола так званих «сепаратистських настроїв». Однак, варто зазначити, що реальних проявів сепаратизму в регіоні немає. Є дві основні теми, які зазвичай використовуються для створення цього міфу:

1. Русинське питання

Русинство –  етнічна група, яка історично сформувалася на території Закарпаття. Русини мають свою самобутню культуру, мову та традиції, але не є окремою національністю, однак його штучно політизують російські сили, особливо після 2004 року. Через агентів впливу, яких багато і в Ужгороді, русинство намагалися представити як антагоністичне до української державності. Я себе вважаю русином, але я український націоналіст.

2. Угорське питання

Угорська громада Закарпаття часто піддається об’єктам зовнішньої пропаганди. Однак це більше політична маніпуляція, ніж реальність. Багато угорців, як і українців, демонструють патріотизм, беручи участь у захисті України. 

Понад 20 закарпатських хлопців, в жилах яких є і угорська кров,  загинули на фронті та були поховані з українськими та угорськими прапорами. Найменшому з них — Роланд Попович, якому було лише 18 років.

Угорська громада Закарпаття завжди піддається маніпуляція влади, Росії. Було прийнято мовний закон в Україні, однак вороги хотіли використати це, аби угорська національна меншина виступила з тим, що їх утискають. Ми поспілкувалися з Йосипом Барто – лідером угорської національної громади, і обговорили ці питання, зняли всі напруги й уникнули конфлікту, який могли використати наші вороги, бо це могло тільки зіграти їм на руку;

Була також ситуація з підтримкою військових частин, коли стояло питання про передачу колишньої військової частини Львівським десантникам ще до початку повномасштабної війни. Багато хто висловлював заперечення, аргументуючи це тим, що ми знаходимося близько до кордону з Угорщиною. Однак я поїхав, поговорив з депутатами Берегівської міської ради і пояснив, що це збройні сили України, і незалежно від нашого розташування, ми всі одна нація, в Україні. Після цієї розмови депутати одноголосно підтримали рішення про передачу частини.

Закарпаття є регіоном, який активно підтримує українську державність. Його жителі, незалежно від етнічної чи мовної приналежності, демонструють високий рівень патріотизму. Ми прихистили багатьох українців з тимчасово окупованих регонів і, на жаль, втрачаємо своїх героїв.

Ми за мир і стабільність в нашому регіоні!

– Що для Вас означає нагорода Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді? Як вона вплинула на Вашу діяльність?

– Нагорода Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді для мене, як керівника організації «Карпатська Січ», є визнанням на державному рівні нашої діяльності в напрямку національно-патріотичного виховання молоді. У 2016 році мені було вручено цю відзнаку. Було приємно, що «Карпатську Січ» визнали однією з провідних організацій, які активно займаються розвитком цього питання в Україні. Це підтвердження того, що наша робота має значення та визнана на державному рівні.

Як це вплинуло на нашу діяльність? Та ніяк не вплинуло. Ми рухаємося, як і рухалися, не зупиняємося, не повертаємось назад. Протягом діяльності організації були і злети, і падіння, і ми це визнаємо. Як сказав один священник, військовий капелан: «Тарасе, ми не ангели на цьому світі і світ наш не рай!». Ми можемо падати, головне – щоб ми вставали і йшли далі. У нас, безумовно, були моменти злетів і падінь, і це частина нашого шляху. Ми не святі, і я особисто не святий. Важливо, щоб ми могли визнати свої помилки і розуміли, як рухатися далі, щоб робити правильні кроки і ставати кращими. Я вже зараз розумію, як правильно мені діяти в тих чи інших ситуаціях, і цей досвід допомагає нам рухатися вперед.

– Які благодійні акції організації Ви вважаєте найбільш успішними чи значущими?

– Я вважаю найбільш успішними та значущими благодійними акціями, до яких ми дотичні, – це створення благодійного фонду підтримки ветеранів війни «Повернення», у наглядовій раді якого є ветерани нашого підрозділу. Голова наглядової ради – Дар’я Тегза, дружина нашого покійного Брата і Друга, Анатолія «Варвара» Тегзи, який командував тактичною групою спеціального призначення підрозділу «Карпатська Січ».

Наша команда допомагає різними способами, зокрема постійно здійснює доставку посилок для бійців на фронт, які ми збираємо від їхніх родин. Цю роботу ми почали ще до повномасштабної війни, з 2014 року.

Ще одним важливим напрямком є наша допомога будинкам-інтернатам. Ми часто відвідуємо ці заклади, приносимо необхідні речі та приділяємо час для діток та людей похилого віку. Проте ми не афішуємо ці дії, оскільки робимо це не для звіту чи фотографій, а від душі. Ми продовжуємо опікуватися цими людьми і не забуваємо про них.

– Що для Вас особисто означає 6 грудня – День Збройних Сил України?

– 6 грудня – це день, коли ми згадуємо про героїзм і самопожертву військових, які віддають усе за безпеку нашої країни. Для мене цей день – це визнання значення Збройних Сил України, які боронять нашу незалежність, забезпечуючи національний суверенітет.

– Що, на Вашу думку, є найважливішим у підтримці армії сьогодні: матеріальні ресурси, моральна підтримка чи щось інше?

– Основна запорука нашої перемоги – це єдність. Дуже багато зараз зневіри та злості через те, що наше суспільство часто піддається російським іпсо. Нам, військовим, котрі на фронті, головне – це те, що вдома, в тилу розуміють, за що ми стоїмо. Я не хочу після війни займатися політикою. Я хочу мирно, спокійно жити, хочу реалізовувати проєкти, хочу допомагати молоді в розвитку, хочу займатися тим, чим займаюся все своє свідоме життя, а не боротьбою з популістами, не боротьбою з брехунами. Нам бракує єдності… Порозумійте це, люди. Якщо ми потонемо в цьому розбраті, цій зневірі і піддамося пропаганді, ми не вистоїмо. Хочемо, аби ви розуміли, що ми або існуємо як українська нація, або будемо винищені.

– Які головні кроки, на Вашу думку, потрібні для ще більшого зміцнення української армії?

– Тут все досить просто. Реально бойовим хлопцям, командирам, котрі мають успішно виконані операції, треба полегшити отримання офіцерських звань і просування у військовій кар’єрі. Дуже багато хлопців не можуть отримати звання, хоча вони справді цього заслуговують. Є багато компетентних командирів, які не знаходяться на своїх посадах, замість них сидять люди, які не здатні керувати на серйозних командних посадах. Це неправильно, так бути не повинно.

Чимало командирів із реальними ідеями, які мають досвід і стратегічне бачення, відчувають, що їх не чують. Саме ці люди здатні привести армію до нових висот і забезпечити перемогу. Їхній потенціал і відданість мають стати фундаментом для майбутнього Збройних Сил України.