Хустянка створює посуд та сувеніри з непотрібних пляшок

Закарпатські майстрині неймовірно талановиті. Чого тільки не роблять вони своїми руками. При цьому виявляють неабияку винахідливість.

Перероблення вторинної сировини, чистота довкілля та предмети інтер’єру для близького оточення – саме під таким девізом працює Валентина Кашин із Хуста. Жінка вже декілька років поспіль займається переробкою скла і створює з нього неймовірно цікаві речі. Зізнається, що навіть посуд не купує в магазинах.

Більше про своє незвичне захоплення та про те, чому не варто викидати старі пляшки майстриня розповіла «Карпатському об’єктиву».

Сировині – друге дихання

Донька пані Валентини вже більше 10 років живе у Німеччині, саме там її зацікавили екологічні тренди, на які дівчина «підсадила» й матір.

«У Німеччині зараз екологічні течії є дуже популярними, там населення є екологічно свідомим. Дуже у німців давно діє роздільна система збору сміття, за порушення «б’ють» по кишенях серйозними штрафами. Років 8 тому моя Ярослава почала займатися обробкою скла, виготовляти шляхом плавлення з нього нові вироби. У неї своя майстерня і велика база клієнтів із усього світу. Фактично скло – дуже хороший матеріал, із якого можна виготовляти дуже багато цікавого і потрібного – це й прикраси, і сувеніри, і посуд, і годинники, і світильники, й люстри, і навіть картини. Для плавлення скла потрібно мати спеціальне обладнання і воно недешеве. Тому всі займатися таким не будуть. Мені поталанило. Донечка придбала усе необхідне для роботи, навчила усім тонкощам, тож я тільки у нас на Закарпатті продовжую її справу», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» жінка.

За словами умілиці, розплавлене скло можна виливати у спеціальну форму і воно, затвердівши, стане твердим і набуде нового вигляду.

«У мене не серійне виробництво. Я працюю виключно заради себе та заради очищення довкілля від непотребу. Деякі речі дарую подругам та родичам. Виробу потрібно надавати форму швидко, поки суміш не остигла. Сам процес цікавий, навіть магічний, але небезпечний, можна отримати термічні опіки, якщо не дотримуватися правил безпеки. Пісок, сода, коалін і трошки інших елементів. Саме з цього роблять скло. Їх засипають у піч. Суміш нагадує борошно. Але я скло не виготовляю, а тільки переробляю, даю сировині друге дихання. Саме в цьому й моя місія», – зізнається хустянка.

Спочатку умілиця виготовляла виключно скляний посуд, фантазувати над іншими виробами почала вже значно пізніше.

«Переробкою скла займаюся приблизно два роки. Першими виробами були тарілки та підноси. Згодом почали з’являтися підсвічники, стакани. Десь торік асортимент розширився і прикрасами та сувенірами. Для сережок, наприклад, можна купити готову фурнітуру і вони завжди будуть мати ексклюзивний вишуканий вигляд. Так само виготовляю брошки, кулони, персні», – каже Валентина Кашин.

Із чоловіком проводить екоакції

Якогось бренду у закарпатки немає, свою продукцію вона не популяризує у широкому значенні слова, тільки закликає знайомих не викидати порожні пляшки і битий посуд.

«Колись я сама била все, що могла. Нові стакани купувала дуже часто. Тепер взагалі не купую. Виготовляю їх із різного непотребу. Я не склодув, матеріал тільки переробляю. Фактично працюю з тим, що інші вважають сміттям. Такою діяльністю в Україні мало хто займається, а от у Німеччині переробка є дуже популярною. При цьому – кожен виріб виходить оригінальним і гарним. Я вдячна доньці, яка мене підтримує і морально, і фінансово, адже купує підручні матеріали, барвники, форми, фурнітуру… Одним словом, усім, що потрібно в роботі я забезпечена», – стверджує майстриня.

Самі пляшки, як зізнається хустянка, їй найчастіше приносять знайомі.

«Спочатку, поки про мене ніхто не знав, я сама шукала пляшки на смітниках. Хоч це звучить смішно, але ними насправді переповнені контейнери, його багато у лісах, на берегах річок. Зараз періодично з чоловіком проводимо такі екоакції, хоча матеріалу для роботи маю досить, але наша природа волає про допомогу. На жаль, у нас за засмічення довкілля досі не карають штрафами так, як у Німеччині. Хоча іншого шляху подолання проблеми не бачу і рано чи пізно це мусить до нас дійти», – наголошує жінка.

Переробкою скла жінка займається вдома. Має для цього окреме підсобне приміщення. 

«Мій Василь – автослюсар, має великий гараж, де ремонтує автомобілі, а мені побудував, як жартує сам же, сарай. Тож кожен має свою майстерню. При цьому обов’язки в нас у родині розподілені так, що той, хто вільний, готує їсти, а хто зайнятий роботою – працює. Переробка скла – це не мій основний вид діяльності, адже своїм хобі я не заробляю. Загалом задіяна у кондитерській сфері і випікаю на замовлення різні солодощі. Переробкою вторинної сировини займаюся тільки у вільний час, зазвичай вечорами», – зізнається жінка.

Умілиця каже, що перед створенням якогось виробу скло проходить кілька етапів обробки, сам процес є непростим.

«Самі пляшки передусім потрібно посортувати. На цьому етапі вже визначаю, із якої що створюватиму. Може бути прикраса, а може й попільничка, або ж сувенір на згадку. Далі пляшки потрібно помити від бруду, зняти з них етикетки. Відтак їх можна різати, подрібнювати, переплавляти, шліфувати… Процес може зайняти і декілька днів, і кілька годин. Усе залежить від того, який був задум», – каже вона.

Найбільше майстрині подобається працювати над вазами для квітів, а також над ємностями для зберігання круп та спецій.

«Під час роботи над такими виробами таких я можу побавитися з формами, поекспериментувати, втілити в життя якісь ідеї. Також люблю виготовляти горщики для кімнатних рослин. Пластмасових вдома не маю вже давно, а колись вони були дуже популярними через невисоку вартість. Маю в доробку навіть люстру для спальні. Електрику до неї підвів Василь, моя тільки основа. Є також різні світильники. Щоразу цікаво починати роботу над чимось новим. Останнім часом почала працювати над мозаїчними картинами, створювати годинники», – запевняє пані Валентина.

Умілиця не виготовляє габаритних виробів, її продукція невелика, але гарна і зручна у використанні.

«Люблю розмальовувати вироби. Для цього потрібна спеціальна фарба. І хоч я не мисткиня, але приємно, що щоразу виходить все краще і краще. Не маю в колекції метрових тарілок чи підносів, як кухонний стіл. Усе практично стандартних розмірів. Акцент я завжди роблю на практичності», – переконує хустянка.

На перспективу у пані Валентини багато планів, їй хочеться спробувати нові техніки роботи зі склом.

«Задумів чимало, але, на жаль, бракує часу для того, аби ідеї втілити в життя. Хочу опанувати ще деякі нові техніки, адже їх насправді чимало. Хотілося б спробувати попрацювати над вітражами, але для цього потрібне спеціальне скло. Проте донька обіцяє мене навчити. У неї, між іншим, художня освіта і вона має дуже хороше творче бачення. Мені не соромно отримувати знання від власної дитини. Навпаки! Я дуже пишаюся, що саме Ярослава навчила мене більш бережно ставитись до природи та переробляти непотріб», – стверджує майстриня.