Хустянка вирощує плакучі груші
Закарпатці люблять експериментувати з насадженнями, адже в нашому краї сприятливі кліматичні умови не лише для давно звичних, але й для деяких екзотичних культур. Навіть пальми стали для краян уже далеко не рідкістю, не кажучи про кавуни, хурму та ківі. Тож усе більше нових рослин впродовж останніх років стають для нас практично місцевими.
Ольга Продан із Хуста має великий сад. Росте в ньому десятки видів цікавих дерев, які дають незвичні плоди. Зараз, у період збору врожаю, закарпатка дивує друзів та знайомих інжиром, ківі, тібетською малиною… і не тільки. У господині аж 12 видів різних груш, серед яких одна з дуже поетичною назвою – плакуча.
Тож що це за неординарні дерева? Як за ними доглядати? Якими плодами вони радують ґаздиню? Про це та інше хустянка розповіла «Карпатському об’єктиву».
Парижанка та лимонка
Пані Ольга в саду любить проводити тихі і теплі вечори літні та осінні. Каже, що це її особистий Едем. Дерева насадила сама, своїми руками їх доглядає та збирає фрукти.
«Свого часу батько дуже любив усілякі дерева. Моє дитинство пройшло серед розкішної зелені. Коли з чоловіком обирали ділянку під будівництво, шукали простору, велику – аби було достатньо місця для саду. Городництвом, наприклад, не займаюся зовсім. Вирощую тільки квіти, грядок не маю взагалі. Люблю троянди, лілії, півонії, жоржини, шафрани, підсніжники, хризантеми. Ось ці рослини в мене квітують від весни до пізньої осені. А в саду з травня по листопад збираю врожаї. Першими дозрівають черешні, далі – вишні, сливи, персики, абрикоси, яблука, груші… Догляд за деревами приносить мені задоволення і є найкращим релаксом із усіх можливих. Працюю в саду зранку і увечері. А вдень можу хіба що ніжитися у затінку крон. Вдячна батькові, що свого часу навчив мене тонкощів садівництва. Колись у діда був величезний сад із виноградником. Його потім, на жаль, забрала у нього радянська влада, але припускаю, що любов до рослин передалася мені у спадок від пращурів», – каже хустянка «Карпатському об’єктиву».
Особливе місце у саду жінки займають груші. Цих дерев у неї декілька видів. Зізнається, що обожнює плоди.
«Маю лимонну грушу, паризьку, сорти «Вільямс», «Декана дю Коміс», пізній осінній «Дюшес», червону «Клаппу», яку можна легко сушити у сушарці, «Бланку», що вирізняється високою врожайністю, зимовий «Бере Боск» та інші. Груші люблю більше за яблука. Яблунь маю тільки чотири сорти. Груша плакуча, або іволиста зацікавила мене передусім листям. На її гілках привертають увагу передусім довгі сріблясті листочки, схожі на вербові. Саджанець купила через інтернет вісім років тому. Дерево декоративне, дає малесенькі плоди. На смак грушки гіркі і вважаються неїстівними. Насправді в цьому добряче «прокололась», бо думала, що вони будуть смачні, як лісові «дички», а на сторінці розплідника у продавця детальної інформації про рослини не було. Вже через рік, коли дерево почало плодоносити, почала вивчати про нього інформацію і зрозуміла, що моя іволиста в мене ростиме тільки, як кажуть, «на красу». Але нічого. Райські яблучка теж декоративні дерева. Сакура, магнолія гарно цвітуть, та плодів не дають. Так чому ж і мені не мати вдома щось подібне», – наголошує садівниця.
Не все, що росте на дереві, можна їсти
Груша плакуча не потребує особливого догляду. Вона є морозостійкою і зовсім невибагливою.
«Дерево стійке як до морозів, так і до засух, любить сонце і піщаний ґрунт. Дуже добре поглинає пил та просто ідеальне для озеленення подвір’я. Моя груша росте в саду, бо висаджувала її як плодову культуру, але планую ще декілька низькорослих висадити біля гаражу. Візуально найкращим воно є в період цвітіння у квітні. Самі ж плоди непримітні, зелені, тверді, дрібненькі – всього 2-3 сантиметри у довжину. За саджанець свого часу віддала 300 гривень. Скільки коштує зараз молоде дерево – не знаю. Але варто мати на увазі тим, хто хоче придбати, що груші, які дозрівають у вересні, не для того, щоб ними ласувати, а тільки для прикраси. Як елемент декору, звісно, вони чудові, та не більше», – зізнається закарпатка.
А для вживання у їжу має краянка інші, соковиті та ароматні груші.
«Дуже смачними вважаю азійські сорти. Деякі з них навіть мають форму яблук, але неймовірно приємний смак, соковиту м’якоть. Наприклад, «Хосу». Вона витримує навіть приморозки і дає гарний врожай. Якщо у мене в цьому році померзли персики, то груші всі без винятку прекрасно плодоносять», – наголошує Ольга Продан.
Доглядати за деревами, на думку садівниці, не складно, але висаджувати вона радить усе ж такі рослини, які не потребують особливих умов.
«Я люблю експериментувати, але не всі дослідження природи є вдалими, результативними. Моєму саду вже років 30. Було й таке, що дерево висихало, було й що вирізати доводилось… Від шкідників обробляю всі насадження декілька разів на рік. Коли зав’язалися плоди, краще дерево не чіпати. Поливати сад у спеку не можна, тільки увечері, воду бажано використовувати відстояну, теплу. Варто звертати увагу на ґрунт, бо для різних культур він має бути різним. Засоби проти усілякої напасті бажано змінювати кожні рік-два, бо шкідники зараз витривалі і призвичаюються навіть до хімії. Для обрізки маю спеціальну пилу, але проводжу її тільки весною. Добривами рослини теж треба періодично підживлювати. Одним словом, треба любити те, чим людина займається, інакше користі не буде», – впевнена хустянка.
На перспективу пані Ольга мріє вирощувати і цитрусові. Каже, що є такі, для яких не потрібні спеціально обладнані теплиці і які можуть на Закарпатті непогано плодоносити.
«Маю знайомого із Берегівщини, який вирощує лимони. Хочу також спробувати. Також мрію висадити маракуйю та деякі нові сорти винограду. Ківі в мене плодоносить уже 8 років, інжир – 12, хурма – 10. Знаю, що дехто навіть гранати збирає у нашому краї. Думаю, невдовзі і в мене дозріють. Торік висадила перше дерево. Загалом планів багато. Головне – дякувати Богу, що живемо в такому благодатному місці і берегти ліси – наш безцінний скарб, нашу гордість і нашу гірську красу», – зазнає пані Ольга.
Марина АЛДОН
