Хустянка створює вишукані гобелени

Народні ремесла нині мало хто відроджує, бо є багато сучасних напрямків для творчої самореалізації. Утім із авторським підходом будь-яка річ, створена у старовинних техніках може бути елегантною, витонченою і дуже модною.

Так, зокрема, вважає хустянка Любов Шип. Майстриня займається виготовленням гобеленів із натуральних ниток, які сама фарбує. А узори, які вона придумує, просто зачаровують. Більше про своє захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Завжди тяжіла до творчості

Гобелени ручної роботи хустянка створює близько трьох років. У всьому прагне до натуральності, тож у роботі використовує виключно природні матеріали.

«Колись моя бабуся вміла ткати килимки. Шкода, що не навчила мене. У нас навіть станок спеціальний був. Але потім батько його порізав на дрова. Я досі за ним шкодую. Саме бабця навчила мене різному рукоділлю – в’язанню, вишивці, макраме, шиттю. Не вміла вона тільки прясти. Я завжди тяжіла до народних ремесел, тож коли одного разу побачила на одній із виставок художників гобелени, запалилася. Авторкою була львів’янка. Ми познайомилися і вона дещо розповіла мені про техніки, дала інформацію, де можна опанувати ази. Я купила онлайн майстер-класи. Проводила їх жінка з Тернополя. Було дуже цікаво і я зрозуміла, що мушу спробувати. Раніше експериментувала з витинанками, декоративним розписом, ліпкою з полімерної глини. Тож гобелен для мене був невідомим, чимось новим і дуже захоплюючим заняттям. Фактично це – ткацтво, просто трохи не таке, яким займалися у давнину», – розповідає «Карпатському об’єктиву» умілиця.

Для того, аби викати узор, його спочатку треба придумати. Можна, звісно, використовувати готові шаблони, але тільки на початкових етапах, інакше, переконує хустянка, це вже плагіат, а не творчість.

«Поки вчилася, використовувала скопійовані з мережі готові орнаменти. Потім почала сама собі придумувати сюжети. Завжди мала хист до малювання, свого часу закінчила художню школу, тому для мене перенести фантазії на полотно чи папір не складає труднощів. Ідеї знаходжу всюди. Деякі підказують друзі, деякі приходять навіть у снах. У будь-якому разі, надихнути може абищо, що нас оточує: квіти у вазі, пейзаж за вікном, цікава архітектурна споруда у місті, враження під час подорожей, похід до річки, навіть власний кіт, коли спостерігає за птахами», – наголошує Любов.

Аби вироби були екологічними, тче їх умілиця тільки з вовни. Її сама ж і фарбує.

«Фарбувати нитки колись навчила мене мама. Раніше не було такого вибору пряжі, як тепер, тож доводилося проводити різні трюки, аби створити для себе чи для інших гарну річ. Мама колись в’язала одяг на замовлення. Жінкам завжди хотілося бути гарними і мати щось не таке, як у інших, у гардеробі. Тож аби досягти бажаного кольору, потрібно було бліді нитки перетворити на яскраві. У продажу були білі, коричневі, сірі і практично більше ніяких. Мама навіть колготки фарбувала. Тепер вибір усього неймовірно широкий, але якісних і натуральрих матеріалів мало. Тож я сама собі фарбую звичайні безбарвні бавовняні нитки і спокійно працюю. Точно знаю, що вони антиалергенні і саме такі, які мені потрібні для роботи», – зазначає вона.

Важливо мати для творчості терпіння

Над одним гобеленом закарпатка працює від двох тижнів до шести місяців, залежно від величини і складності зображення.

«Гобелен – це складно і довго. Фактично мова про безворсовий килим із певними узорами, сюжетами. Це – не взяв фарби й пензлі і за кілька годин написав натюрморт. Чаклувати над тканиною треба вміти. Тут дуже важливим є терпіння. Але процес цікавий. Для мене творчість є можливістю самовиразитись, щось донести іншим. Під час плетіння відчуваю піднесення, психологічно відпочиваю від усіх інших справ», – стверджує Любов Шип.

Нерідко майстриню болить і спина, і німіють пальці, але вона все одно працює далі.

«Буває, що не можу розігнутись. Але це мене не спиняє. Пальці нерідко стираються до крові, всі у мозолях, та я цього навіть не помічаю. У творчому пориві ніби перебуваю в іншому вимірі реальності. А ще коли вмикаю приємну музику, взагалі відчуваю релакс», – наголошує вона.

Найбільший гобелен у майстрині був більше двох метрів у висоту і метр у ширину.

«Працювала над ним чотири роки тому. Це було макове поле. На роботу пішло цілих п’ять місяців. Хотіла повісити в холі. Я щойно закінчила роботу, як до нас заїхали в гості знайомі з Німеччини. Захотіли купити. Я назвала захмарну ціну, сподівалася, що передумають. Але жінка взяла і відрахувала потрібну суму без жодного торгу, без жодних зайвих слів. Тож маки я таки їй віддала. Не шкодую. Колись зроблю для себе інші. А поки маю в колекції декілька невеликих гобеленів із цими чарівними квітами», – зізнається умілиця.

Найбільш цікавим гобеленом хустянка вважає фантастичний сюжет на тему вовків для племінниці.

«Лариса обожнює тварин, але вовки займають у її серці особливе місце. Для неї у подарунок створила роботу з парою білих вовків у нічному лісі. Вони стоять на скелі і виють на місяць. Поруч дерева, озеро, зірки, які відбиваються у воді. Сюжет мені наснився. Гобелен вийшов дуже цікавим і племінниця його обожнює, повісила у себе над ліжком», – зізнається жінка.

Ще одну незвичну роботу створила за карпатка для власної доньки.

«Мар’яні я виткала її улюблені лілії. Але це не натюрморт. Квіти ростуть на відкритій місцевості. На задньому тлі – закохана пара. Саме так, як хотіла донька», – наголошує умілиця.

На майбутнє в майстрині чимало різних планів та творчих задумів.

«Хочу створити велику роботу у стилі етно з візерунками. За формою вона буде не прямокутна, не квадратна, а у вигляді сорочки. Це має бути така собі настінна вишиванка. Крім того, є певні філософські задуми. Біда тільки, що на все, що вигадала собі, бракує часу. Але рано чи пізно усі плани втілю в життя і поповню доробок новими цікавими гобеленами. На мою думку, килимарство мало хто наразі розвиває, тому я не маю права байдикувати», – заявляє Любов Шип.

Марина АЛДОН, «Карпатський об’єктив»