Михайло Чомоній: художник, що малював серцем

Минуло багато років відтоді, як не стало Михайла Матвійовича Чомонія, та в Керецьках і досі з теплотою згадують його ім’я. Людину, яка поєднала в собі мужність рятувальника і чутливу душу митця, тут пам’ятають не лише словами – пам’ятають його картинами. Вони прикрашають стіни багатьох осель, бережуться в родинах як справжня реліквія і є живим нагадуванням про талановитого земляка.

Цьогоріч минає 110 років із дня народження художника. Це не просто кругла дата — це ще одна нагода вшанувати його творчість, згадати життєвий шлях, який він пройшов, залишивши по собі вагому мистецьку спадщину.

Шлях до мистецтва

Народився Михайло Чомоній 4 липня 1915 року в мальовничому селі Керецьки. Дитинство його було нелегким — у п’ятирічному віці він втратив батька. Та змалку виявив неабиякі здібності до малювання й музики: грав на  скрипці, змальовував усе, що бачив довкола. Перші художні інструменти – пензлі, фарби, полотно – отримав у подарунок від враженого його талантом жандарма.

Михайло Чомоній з дитинства виявляв неабиякий хист до малювання, і в цьому його всіляко підтримували рідні, особливо мама. Вона вірила в талант сина, допомагала йому в усьому: натягувала полотно, шукала потрібні матеріали, а ще — створювала для нього невеликі композиції з того, що було під рукою. Вона збирала квіти з власного саду, овочі з городу, складала з них букети, композиції — і Михайло із захопленням змальовував їх, удосконалюючи свою техніку

Уже в 20 років молодий художник створив ікону святих апостолів Петра і Павла для місцевого храму, яка довгий час прикрашала церкву у рідному селі. 

Він прагнув пізнати тонкощі професійного живопису, навчитися у майстрів, перейняти техніку справжнього мистецтва.

У середині 1930-х років така нагода з’явилася: до сусідньої Кушниці приїхали видатні закарпатські митці — Йосип Бокшай, Андрій Ерделі та інші. Чомоній уважно спостерігав за їхньою працею, вбирав досвід. Їхній вплив став поштовхом до формування власного стилю митця.

Служба і творчість

Життя, однак, розпорядилося так, що основною професією Михайла Чомонія стала не художня, а рятувальна справа. Після Другої світової війни він організував пожежну частину у рідному селі, а з 1947 року очолив пожежну службу в Сваляві. Серед найбільш пам’ятних моментів служби – участь у гасінні масштабної пожежі в селі Скотарське. Це враження митець переніс на полотно, створивши дві картини, присвячені тій події.

Вдень – відважний рятувальник, а у вільну хвилину – натхненний художник. Таке поєднання мужності й творчості робило його особливою постаттю. Він умів бачити красу навіть у буденності, перетворювати звичні пейзажі на емоційні, глибокі художні образи.

Спадок, що живе далі

Особливо тепло згадує про батька донька митця – Куруц Марія Михайлівна. З її слів, любов до мистецтва і доброта були головними рисами Чомонія. Його картини зберігаються в родині, в домівках друзів, у колекціях по всьому світу.

Після виходу на пенсію у 1985 році митець повністю присвятив себе творчості. Саме тоді він створив чимало робіт, ніби поспішаючи залишити по собі якомога більше прекрасного. Його полотна брали участь у виставках різного рівня, отримували схвальні відгуки, а учні продовжували його справу.

Серед його послідовників — Михайло Гецко, Іван Куруц, Михайло Ньорба, Іван Січак, Іван Чомоній та багато інших, хто перейняв любов до малярства саме від Михайла Матвійовича.

Він відійшов у вічність 17 березня 1991 року. Але не згасла його творчість. У Керецьківському ліцеї та Керецьківській сільській раді нині зберігаються його картини, які надихають нове покоління. Вони нагадують, що справжнє мистецтво не вмирає. Воно говорить із нами мовою кольору й світла, природи й душі.

Натхненний красою рідного краю

Художній стиль Михайла Чомонія формувався під впливом краси рідного краю. Натхнення він черпав із мальовничої природи Закарпаття — у його картинах оживають зелені ліси, стрімкі потоки річки Боржави, затишні куточки Керецьок, гори, квітучі поля та спокійні сільські пейзажі. Ці краєвиди були для нього не просто тлом — вони передавали настрій, душу і любов до землі, на якій він виріс. Значне місце у його творчості займали також натюрморти. Поруч із пейзажами й натюрмортами у творчому доробку митця зустрічаються й картини на релігійну тематику. Його роботи вирізняє щирість, емоційна глибина і відчуття живого зв’язку з тим, що його оточувало.

Пам’ять у серцях

Минають роки, змінюються покоління, але ім’я Михайла Чомонія залишається в серцях тих, хто цінує красу, пам’ятає рідних майстрів, береже традиції. Його життя — приклад того, як навіть у непростих умовах можна лишити по собі світлий слід.

У рік 110-ліття з дня народження ми схиляємо голови перед пам’яттю митця, переглядаємо його картини, слухаємо спогади і розуміємо: він живе доти, доки живе його мистецтво.

Марія Голіба, бібліотекар бібліотеки-філії села Керецьки