Загадкова смерть Ірини Фаріон
Убивство Ірини Фаріон досі викликає у багатьох українців цілий шквал емоцій своєю абсурдністю і загадковістю. За цей час його обставини і причини не тільки не стали зрозумілішими, а й ще більше заплуталися.
Щодня з цього приводу висуваються все більші і більш неймовірні версії. Схоже, що суспільній свідомості спеціально підкинули цю болючу таємницю, аби вона якомога довше кровоточила і не давала спокою і без того розбурханій і роздратованій людській уяві. Про цю жінку ще сперечатимуться не місяць і не два. Схоже, що саме так і було задумано організаторами цього злочину. Постійно тримати нас у напрузі, аби люди вічно перебували на грані емоційного та інтелектуального зриву — хіба не цього домагаються наші вороги?! Частково їм це вдалося, проте наше суспільство дуже швидко оговтується і гуртується для належної відсічі багатоликому ворогу.
Ірина Дмитрівна була дуже складною людиною, що ніколи не стримувала емоцій. Це про неї слова з гімну ОУН, чий модернізований текст 2018 р. став офіційним маршем нової української армії: «Плекав нас біль по втраті України, кормив нас гнів і злість на ворогів». Тому вона наважувалася говорити уголос те, про що інші тільки мовчки думали. Вона на кілька років випереджала громадські настрої, з часом більшість приходила до того самого і її висловлювання вже не здавалися аж такими радикальними, проте вона вже виступала з новими, ще більш дратівливими речами. Вона принципово забігала наперед і цим кликала за собою. Як не дивно, більшість ішла за нею — сперечаючись, критикуючи її, звинувачуючи у тому, що передає куті меду, але публіка ішла саме у вказаному нею напрямку, навіть якщо і не усвідомлювала цього.
Що й казати, мовознавиця була дуже емоційною, то ж бурхливі емоції вирують навколо неї і досі. З приводу її смерті одні сумують, інші зловтішаються. Разом з тим Ірина Дмитрівна чарівно усміхалася, хоча Інтернет містить її фотографії переважно з негативними емоціями на обличчі. Вона неодноразово приїздила до Ужгорода, виступала тут перед різними аудиторіями. Востаннє це було кілька років тому в обласній бібліотеці. Тоді її виступ тривав понад годину, супроводжувався якимсь шибеницьким гумором, кілька разів переривався щирими оплесками, особливо від молодих закарпатських волонтерів. Пам’ятається, тоді вразила якась її принципова беззахисність, приховувана за зовнішньою агресивністю і відчайдушністю.
Чесно кажучи, зовсім не уявляємо її за викладацькою кафедрою чи за столом екзаменатора. У неї було більше від античної пророчиці, від Жанни д’Арк, аніж від класичного педагога, який за визначенням мусить мати певний рівень толерантності. Вона була ким-завгодно, тільки не дипломаткою. Там, де можна було пройти «між крапельками», вона вперто сунула напролом. У результаті мокрими ставали усі довкруж, але найбільше — вона сама. Так, Ірина Фаріон була вкрай конфліктною особистістю. Легше сказати, з ким вона не конфліктувала, аніж перелічити її численних ворогів. У липні 2014 р. автор цих рядків був у львівській Політехніці на вечорі-зустрічі з однією ветеранкою ОУН і УПА, який організувала і проводила І. Фаріон. Тоді ми не впізнавали цю грізну науковицю. З якою ніжністю вона ставилася до цієї бабусі, як намагалася оповити її теплом і увагою! Це була зовсім інша Фаріон, ніж та, до якої ми звикли. І скидається, що таку Фаріон її вороги боялися найбільше.
Вбивство Ірини Фаріон об’єктивно вигідне Росії. Без цієї жінки Україна стала трішечки слабшою. Хоча, з іншого боку, ця загибель все ж консолідувала мільйони українців навколо нашої мови і національної ідеї. Жертви, якими би болючими вони не були, не бувають марними. За останні три десятиліття в Україні сталися десятки, якщо не сотні політичних убивств. Практично жодне з них так і не розслідуване до кінця. У кількох випадках стали відомі виконавці, але не замовники. Львівський політолог і культуролог Тарас Возняк 2009 р. писав з приводу вбивства В. Чорновола: «Як тільки з’являється загроза (для Росії) появи в Україні загальнонаціонального лідера, а не московської маріонетки, — він одразу підлягає негайній ліквідації. І, звичайно ж, нічого наразі не доведеш. Потрібно чекати десятиліттями, поки десь у Росії не станеться чергова «перестройка» і хоч якась інформація не витече». При тому, що В. Чорновіл й І. Фаріон за життя були дуже несхожими одне на одне, смерть ріднить їх. Почерк абсолютно той самий — вигадливий, демонстративний, спрямований на залякування, сіяння зневіри і розпачу.
Убивство І. Фаріон навряд чи стане винятком з цього сумного ряду нерозкритих злочинів. Україна врешті-решт переможе у нинішній війні — дуже дорогою ціною. Однією з численних складових цієї ціни є життя І. Фаріон, яка поклала його заради утвердження саме української, а не космополітичної України.
Сергій Федака