«Третій дім» для молоді Хуста: як працює Вільний простір «YО»
У Хусті вже кілька років працює Вільний простір «YО» — місце, де молодь знаходить свій «третій дім» поза школою та родиною. Це унікальний проєкт, що виник завдяки колаборації громадських організацій «Молоток» та «YMCA Нижнє Селище-Хуст». Його мета – допомогти молоді знайти однодумців та залучити до активного життя громади.
Керівник простору В’ячеслав Кошан переконаний: щоб втримати молодь в Україні, їм потрібно дати можливість діяти. Про концепцію «третього дому», інтеграцію без поділу на «своїх» і «чужих», а також про те, як молодь реалізовує власні проєкти, ми поговорили з В’ячеславом.
— В’ячеславе, розкажіть, як зародилася ідея простору «Yo»?
— Тут треба далеко копати. Я сам з Нижнього Селища, і так склалося, що у нас там завжди було багато подій: Селиська Співанка, театральний фестиваль “Птах”. І у нас був і є будинок культури, що завжди відкритий для того, щоб там зустрічатись і вигадувати різне.
Коли почалося об’єднання громад, я задумався, що в місті Хуст немає місця, де молодь може проводити час, знайомитися, вигадувати якісь історії. Ця ідея в мене трималася довго. А через рік після початку великої війни у нас в ГО «Молоток» з’явилися невеликі кошти, які нам донатять прості люди з Англії. Ми могли працювати з ВПО, але я не підтримував думку, що потрібно працювати лише з ними.
Я вважав — і ця стратегія виправдалася — що робота тільки з приїжджими не призведе до інтеграції. Тому я наполягав, що ми маємо працювати з ширшою аудиторією, особливо з місцевою молоддю, об’єднуючи її з ВПО. Так і сталося. У нас зараз дуже широка аудиторія, і ми не розрізняємо: хто місцевий, а хто ні. Люди живуть тут уже 3–4 роки і стають своїми, тому інтеграція відбувається непомітно і природно.
— Ваш простір лише для молоді чи об’єднує різні покоління?
— Наш основний орієнтир — це все ж таки молодь від 13–14 до 17 років. Ми дійшли до місії, що молоді треба дати зрозуміти: вони тут важливі. Їм треба дати до чогось доторкнутися, щось зробити. Якщо ми цього не робимо, ми втрачаємо потенційну молодь — вони виїжджають і не повертаються, бо їх тут нічого не тримає.
Загалом є світова тенденція, що людям потрібен «третій дім». Перший дім — це родина, другий — школа або робота, а третій — місце, де можна знайти себе та однодумців. Саме в цьому і полягає концепція Вільного простору «YО».
Але щодо різновіковості — так, у нас багато часу, коли простір вільний. Наприклад, жіночий клуб з’явився після одного з курсів, коли учасниці сказали: «Класно, ми б хотіли ще». Я запропонував: «Беріть ключ, відкривайте, вписуйте в графік, коли треба, і збирайтеся». Бо для цього і є основне слово в назві — Вільний простір. Так само з’явилися шахи для менших дітей.
— YMCA — це міжнародна мережа. Чи працюють зараз програми обміну?
— Так, YMCA — це спільнота, якій понад 180 років, і ми її єдині представники в Закарпатті. Наші лідери влітку їздили в табори до Чехії, Румунії, один хлопець був у Данії. Зараз двоє лідерок поїдуть у Німеччину на програму обміну.
Щодо гостей у просторі — останнім часом було багато цікавих лекцій: від екології до жестової мови. До речі, лекція з жестової мови зібрала несподівано багато людей. Також до нас приїжджала акторка театру Івана Франка з майстер-класом, був стендап-комік Сашко Сливчук із Мукачева. Він приїхав виступити, щоб допомогти нам зібрати кошти на вуличні лавочки. І хоча ми на той момент збір вже закрили, він все одно провів свій перший сольний стендап і сказав, що це та єдина аудиторія, перед якою він не боїться виступати з першим сольником.
— Над чим ваша команда працює зараз? Які плани на найближчий час?
— Ми потроху «виходимо з простору». Ми запустили цифровий курс і книжковий клуб у бібліотеці, тренування з фаєр-шоу та волейбол у першій школі. Тобто як організація ми починаємо рости.
З нового — плануємо ставити лавочки на вулиці та провести лекцію з урбаністики. Готуємося до традиційного Yo Camp та нового лідерського курсу. Ну і будемо розвивати програму «Соціально відповідальний бізнес».
— А що особисто вас заряджає? Де ви берете енергію?
— Мене заряджають результати. Цікаво спостерігати, як молодь, яка ніяк не проявляється в школі, у нас розкривається і робить те, про що раніше й не думала.
Ось, наприклад, нещодавно двоє наших вихованців організували фотовиставку. Хлопець уже живе в Чехії, дівчина — з Нижнього Селища. Вони були в різних містах, але продовжували спілкуватися, і в них виникла ідея зробити виставку саме тут. Їх об’єднав наш простір. Якби не він, вони б не познайомилися і не почали творити разом навіть на відстані. Такі історії мене дуже радують — це доказ того, що є щось, що тримає їх тут.
— Яким ви мрієте бачити Хуст і свою спільноту через 5 років?
— Я хочу, щоб ми підтримували одне одного. Не лише щоб бізнес підтримував нас, а щоб ми теж щось віддавали. Якщо ми спільно не будемо вкладатися в молодь, яка може поїхати, це буде сумно.
Через 5 років я хочу бачити, що до мене повертаються ті, хто зараз «відлітає». Хочу знати, що мені є на кого покластися. А для Хуста це будуть тільки великі плюси, якщо ця класна молодь повернеться і захоче тут щось робити. Я буду за них горою стояти.
Варвара КОРОЛЕНКО
